1) КІЛЬКІСТЬ ГРАВЦІВУ 1863 році кількість гравців залежала від домовленості між командами. У 1871 році вперше знаходимо згадку про 11 гравців, але вже як про звичайний склад команд. Тільки в 1897 році було встановлено, що в команді – 11 гравців. Бували, однак, випадки, коли команда приступала до гри в меншому складі, що було результатом травм для виведення з поля. Для того, щоб можна було продовжити гру і при меншій кількості гравців, у 1923 році було прийнято рішення, що число 11 гравців є максимальним. Доповнення, що один з гравців повинен нести функцію воротаря, з’явилося вже після другої світової війни. Мінімальне число гравців встановлювали компетентні футбольні союзи.
Раніше заміна гравців не дозволялася, і команди догравали матч у первинному складі. Якщо гравець отримував травму або був видалений з поля, команда догравала в меншому складі. З 1954 року постраждалий гравець міг повернутися на поле, навіть без зупинки гри, лише з дозволу судді. Заміна гравця, який отримав травму, була дозволена лише у 1959 році. З 1967 року можна замінювати двох гравців запасними, незалежно від того, отримали вони травму чи ні. За неправильний вихід гравця на поле, суддя з 1968 року робить гравцеві зауваження і призначає на користь суперників вільний удар з того місця, де гравець незаконно вступив на поле. З 1971 року гравець має право вийти на поле тільки від центрального прапорця. З 1973 року незаконний вихід гравця на поле карається призначенням вільного удару з того місця, де був м’яч у момент, коли гра була перервана.
2)ВОРОТАР
У перших офіційних правилах 1863 року про воротаря взагалі немає згадки. Спіймати м’яч у повітрі дозволялося кожному гравцю. За таке «хороше захоплення м’яча» гравець пробивав вільний удар. У 1869 році торкатися м’яча рукою було категорично заборонено усім гравцям. Лише в наступному 1870 році в правилах знаходимо першу згадку про воротаря. Йому, єдиному гравцю команди, було дозволено грати рукою при захисті воріт. Він міг робити необмежену кількість кроків з м’ячем у руках. З 1877 року воротареві заборонялося нести м’яч у руці, але він міг зробити два кроки з м’ячем у руці. Опції воротаря в команді міг виконувати тільки один гравець, хоча його функції міг взяти на себе під час матчу інший гравець, який брав участь в грі. Але про це команда повинна була оголошувати заздалегідь. Право воротаря грати руками при захисті воріт пояснювалося тим, що воротарі грали рукою на всьому футбольному полі, тому що воротар і на половині суперника «захищає власні ворота». У 1898 році право воротаря грати рукою було обмежено власною половиною футбольного поля, а з 1912 року воротар має право грати рукою тільки на своєму штрафному майданчику. У 1931 році воротареві було дозволено робити з м’ячем у руці чотири кроки. Однак після того, як воротар ударяв м’ячем об землю, він міг повторити ще 4 кроки з м’ячем у руці і так кілька разів. З 1967 року воротар вже не має права безпосередньо повторити 4 кроки з м’ячем у руці, а після четвертого кроку повинен відіграти м’яч так, щоб інший гравець зміг цим м’ячем зіграти. Але ці 4 кроки він міг розділити на дві частини. Правила про напад на воротаря також змінювалися. З 1892 суперник має право коректно напасти на воротаря, якщо воротар тримає м’яч або блокує нападаючого суперника. З 1903 року воротар захищений тільки у власному воротарському майданчику.
3) ВЗУТТЯВизначення взуття знаходимо вже в перших офіційних правилах 1863 року. Було заборонено мати на бутсах виступаючі цвяхи, залізні пластинки й тверду гуму. Порушення цієї заборони з 1887 року каралося видаленням із гри. У той же час правила вказували, що суддя, за бажанням команди, перевіряє бутси гравців команди суперника. Ремінці на підметках були дозволені в 1899 році. Вони повинні були проходити по всій ширині й могли бути зі шкіри або м’якої гуми. З 1910 року були заборонені на бутсах металеві устілки, навіть якщо вони обтягнуті шкірою й дозволені набивні шипи або ремінці в комбінації із шипами. Гравець, вилучений з гри за невідповідне взуття, по діючим з 1929 року правилам, міг повернутися на поле після того, як привів його в порядок. З 1933 року він повинен був чекати повернення на поле доти, поки гра буде зупинена. Правила про заміну шипів, які вгвинчуються почали діяти з 1955 року. Особливі правила про незмінні шипи, які являють собою одне ціле з підошвою, вийшли в 1973 році.
4) ЧАС ГРИ
Раніше у футбол грали або на час, або на кількість забитих м’ячів. Про це команди домовлялися під час обговорення майбутнього матчу. У договір входило й кількість перерв у грі. Перерви були досить тривалими. Гравці милися, переодягалися, відпочивали. Одна перерва в грі існує з 1892 року. Починаючи з 1897 року гра повинна бути продовжена тільки для виконання одинадцятиметрового удару, призначеного наприкінці гри. Тривалість гри в 90 хвилин була встановлена в 1890 році. Облік пропущеного часу у футболі діє з 1903 року. (Час, витрачений на надання допомоги гравцеві на полі, з 1909 вважається пропущеним). Поділ гри на дві напівгодини діє з 1892 року, а продовження гри 2х45 хв. було встановлено правилами тільки в 1938 році. Із цього ж часу пропущений час у грі компенсується у відповідному таймі.
Раніше у футбол грали або на час, або на кількість забитих м’ячів. Про це команди домовлялися під час обговорення майбутнього матчу. У договір входило й кількість перерв у грі. Перерви були досить тривалими. Гравці милися, переодягалися, відпочивали. Одна перерва в грі існує з 1892 року. Починаючи з 1897 року гра повинна бути продовжена тільки для виконання одинадцятиметрового удару, призначеного наприкінці гри. Тривалість гри в 90 хвилин була встановлена в 1890 році. Облік пропущеного часу у футболі діє з 1903 року. (Час, витрачений на надання допомоги гравцеві на полі, з 1909 вважається пропущеним). Поділ гри на дві напівгодини діє з 1892 року, а продовження гри 2х45 хв. було встановлено правилами тільки в 1938 році. Із цього ж часу пропущений час у грі компенсується у відповідному таймі.
5) КОЛИ ГОЛ ВВАЖАВСЯ ЗАБИТИМ
Раніше ворота являли собою дві дерев’яних тичини, поставлені на лінії воріт на відстані 7,32 м один від одного. Гол вважався забитим у тому випадку, якщо м’яч пройшов між штангами на будь-якій висоті. При закиданні м’яча через бічну лінію гол забитим не вважався.
Висота була обмежена тільки з 1866 року. На висоті 2,44 м від землі натягувалась стрічка між тичинами воріт. Вважалося, що гол забитий, якщо м’яч пройшов за лінію воріт між тичинами під верхнім обмеженням воріт. Гол вважався забитим і у тому випадку, якщо м’яч не пройшов за лінію воріт через те, що захисник рукою не дав м’ячу влетіти у ворота. В 1874 році для воріт в якості поперечини рекомендували колоду. З 1887 року гол не вважався забитим, якщо нападаючий гравець рукою торкнувся воріт, і вважався забитим у власні ворота, якщо до них доторкнувся рукою захисник. Сітку воріт, хоча й не в обов’язковому порядку, стали застосовувати в 1891 році. Установлена по інструкції товщина штанг воріт і колоди (12,5 см) ставиться до 1894 року. Пізніше ширина й товщина колоди й тичин була дозволена в межах від 10 см до 12 см. В 1898 році в правилах з’явилася установка, що ворота повинні стояти посередині лінії воріт, тобто на однаковій відстані від бічних ліній. Перетин тичин і колоди воріт був квадратним. З 1957 року вони могли мати й інший точно встановлений перетин. У той час було дозволено використовувати при виготовленні воріт не тільки дерево, але й метал. Дротяні сітки воріт були заборонені, навіть якщо дріт покритий іншим матеріалом. З 1967 року, за згодою обох команд, дозволялося догравання товариського матчу і без поперечини, якщо вона при грі була ушкоджена й немає можливості привести її в колишній стан.
Раніше ворота являли собою дві дерев’яних тичини, поставлені на лінії воріт на відстані 7,32 м один від одного. Гол вважався забитим у тому випадку, якщо м’яч пройшов між штангами на будь-якій висоті. При закиданні м’яча через бічну лінію гол забитим не вважався.
Висота була обмежена тільки з 1866 року. На висоті 2,44 м від землі натягувалась стрічка між тичинами воріт. Вважалося, що гол забитий, якщо м’яч пройшов за лінію воріт між тичинами під верхнім обмеженням воріт. Гол вважався забитим і у тому випадку, якщо м’яч не пройшов за лінію воріт через те, що захисник рукою не дав м’ячу влетіти у ворота. В 1874 році для воріт в якості поперечини рекомендували колоду. З 1887 року гол не вважався забитим, якщо нападаючий гравець рукою торкнувся воріт, і вважався забитим у власні ворота, якщо до них доторкнувся рукою захисник. Сітку воріт, хоча й не в обов’язковому порядку, стали застосовувати в 1891 році. Установлена по інструкції товщина штанг воріт і колоди (12,5 см) ставиться до 1894 року. Пізніше ширина й товщина колоди й тичин була дозволена в межах від 10 см до 12 см. В 1898 році в правилах з’явилася установка, що ворота повинні стояти посередині лінії воріт, тобто на однаковій відстані від бічних ліній. Перетин тичин і колоди воріт був квадратним. З 1957 року вони могли мати й інший точно встановлений перетин. У той час було дозволено використовувати при виготовленні воріт не тільки дерево, але й метал. Дротяні сітки воріт були заборонені, навіть якщо дріт покритий іншим матеріалом. З 1967 року, за згодою обох команд, дозволялося догравання товариського матчу і без поперечини, якщо вона при грі була ушкоджена й немає можливості привести її в колишній стан.
6) М’ЯЧ
Із самого початку організованого футболу, як правило, грали круглим м’ячем зі шкіряним покриттям і накачаною камерою. Такий м’яч не був новинкою і в інших іграх. Ян Амос Коменський у середині XVІ століття в творі «Орбіс піктус» описує балон, надутий повітрям через клапан. У першому чеському виданні правил пункт про «снаряди» пропонує «надутий м’яч або велику кулю, підготовлену спеціально для цієї гри і постачений шкіряним покриттям. М’яч можна надути за допомогою гумової трубки, яка потім добре перев’язується, щоб повітря не виходило». Розмір м’яча і його вага визначали тоді за традицією. Тільки в 1871 році знаходимо в правилах згадування про те, що м’яч повинен мати довжину окружності від 68,5 см до 71 см. Вага м’яча була встановлена тільки в 1888 році — від 370 г. до 425 г. З 1935 року припустима вага збільшилася до 396-453 г. Дана вага вважається обов’язковою для початку матчу.
З 1955 року заміна м’яча проводилась тільки за згодою судді. З 1960 року суддя може дозволити заміну м’яча в тому випадку, якщо протягом матчу вага м’яча збільшилася настільки, що, за висновком судді, м’яч став некондиційним для гри або небезпечним для гравців.
Мені пощастило тримати в руках книгу "800 вопросов и ответов о правилах футбола” Володимира Гайдовського. Видана вона була ще 1987 року у Тбілісі і містить 800 питань і відповідей про футбольні правила, серед яких є доволі таки цікаві. Крім того у книзі коротенько викладена історія футбольних правил. Оскільки книгу придбати Вам навряд чи вдасться, то вирішив опублікувати на блозі кілька статей з історії футбольних правил. Думаю, любителям футболу вони будуть до вподоби 
7)КЕРІВНИЦТВО ГРОЮ
На зачатках організованого футболу, грою керували капітани команд-учасниць. Через те, що капітани були в той же час гравцями, їм було не зручно при грі між собою вступати в суперечки про правила. Тому кожна команда призначала свого представника, що не брав участь у грі і мав право, якщо буде потреба й за взаємною домовленістю, перервати гру.
На зачатках організованого футболу, грою керували капітани команд-учасниць. Через те, що капітани були в той же час гравцями, їм було не зручно при грі між собою вступати в суперечки про правила. Тому кожна команда призначала свого представника, що не брав участь у грі і мав право, якщо буде потреба й за взаємною домовленістю, перервати гру.
Канони суддівства вперше згадуються в 1873 році. Суддя за власною ініціативою ніколи в гру не втручався, а тільки в тому випадку, якщо представники не могли між собою домовитися. У той час суддя тільки стежив за часом, робив позначки про матч, призначав і видаляв гравців із гри. Гру він переривав словами або жестом, а з 1878 року – свистком. Правила від 1881 року радять, щоб грою керував суддя. З 1887 року представники команд стали суддями на лінії. Вони ще мали право переривати гру за бажанням команд і по взаємній згоді. У їхню компетенцію входило також обрання судді.
В 1889 році суддя міг вмішатися в гру тільки в тому випадку, якщо судді на лінії не приходили до загальної думки. Потім суддя сам вирішував, як буде тривати гра. Тільки в 1891 році суддя одержав повну владу.
В 1895 році влада судді поширилася й на ті випадки, коли було потрібно переривати гру. З 1903 року у футболі було введене поняття переваги у грі: суддя не зупиняє гри, якщо впевнений, що ця зупинка принесе вигоду провиненій команді. В 1936 році судді було дане право карати гравців з того моменту, коли він з’явився на поле. З 1938 року суддя має право застосовувати правила після початкового удару.
В 1889 році суддя міг вмішатися в гру тільки в тому випадку, якщо судді на лінії не приходили до загальної думки. Потім суддя сам вирішував, як буде тривати гра. Тільки в 1891 році суддя одержав повну владу.
В 1895 році влада судді поширилася й на ті випадки, коли було потрібно переривати гру. З 1903 року у футболі було введене поняття переваги у грі: суддя не зупиняє гри, якщо впевнений, що ця зупинка принесе вигоду провиненій команді. В 1936 році судді було дане право карати гравців з того моменту, коли він з’явився на поле. З 1938 року суддя має право застосовувати правила після початкового удару.
8) ФУТБОЛЬНЕ ПОЛЕ
В 1863 році у футбол грали на поле з максимальними розмірами 130х90 метрів. Але згодом стало ясно, що таке поле занадто велике. Уже в 1866 році були встановлені мінімальні розміри поля 91х45 метрів, а з 1897 року максимальні розміри були знижені до 119х91,5 метра. Для позначення поля в той час досить було чотирьох кутових прапорців. Їхня мінімальна висота (1,52 м) була встановлена тільки в 1896 році. З 1883 року поле позначалося борозенками в землі. В 1883 році на футбольному полі проводилися дві лінії, паралельні лініям воріт, на відстані 5,5 й 11 метрів від лінії воріт. Ці лінії проходили по всій ширині поля – від однієї бічної лінії до іншої. В 1891 році 5,5-метрові лінії були скасовані, а замість них на футбольному полі в кожної штанги воріт позначалося півколо радіусом 5,5 метра. Одночасно вступило в дію правило про позначення центрального кола радіусом 9,15 метра. До цього в центрі поля була тільки крапка. Центральну лінію позначали деякі команди зі своєї ініціативи вже в 90-х роках. У правила ж її вводять із 1902 року. З 1895 року лінії на полі позначалися не борозенкою, а крейдою, вапном або іншим зручним матеріалом так, щоб перебувати на одному рівні з поверхнею поля. В 1897 році було встановлено, що футбольне поле повинне утворювати прямокутник. Нинішнє позначення футбольного поля визначено в 1902 році. Тоді ж були скасовані напівкола у стійок воріт та 11-метрові лінії. Замість них була введена площадка у воріт, штрафна площадка і крапка для 11-метрового удару, а також кутовий сектор. З 1909 року для кращої орієнтації поза футбольним полем поміщають центральні прапорці. Штрафну дугу біля штрафної площадки позначають із 1937 року.
В 1863 році у футбол грали на поле з максимальними розмірами 130х90 метрів. Але згодом стало ясно, що таке поле занадто велике. Уже в 1866 році були встановлені мінімальні розміри поля 91х45 метрів, а з 1897 року максимальні розміри були знижені до 119х91,5 метра. Для позначення поля в той час досить було чотирьох кутових прапорців. Їхня мінімальна висота (1,52 м) була встановлена тільки в 1896 році. З 1883 року поле позначалося борозенками в землі. В 1883 році на футбольному полі проводилися дві лінії, паралельні лініям воріт, на відстані 5,5 й 11 метрів від лінії воріт. Ці лінії проходили по всій ширині поля – від однієї бічної лінії до іншої. В 1891 році 5,5-метрові лінії були скасовані, а замість них на футбольному полі в кожної штанги воріт позначалося півколо радіусом 5,5 метра. Одночасно вступило в дію правило про позначення центрального кола радіусом 9,15 метра. До цього в центрі поля була тільки крапка. Центральну лінію позначали деякі команди зі своєї ініціативи вже в 90-х роках. У правила ж її вводять із 1902 року. З 1895 року лінії на полі позначалися не борозенкою, а крейдою, вапном або іншим зручним матеріалом так, щоб перебувати на одному рівні з поверхнею поля. В 1897 році було встановлено, що футбольне поле повинне утворювати прямокутник. Нинішнє позначення футбольного поля визначено в 1902 році. Тоді ж були скасовані напівкола у стійок воріт та 11-метрові лінії. Замість них була введена площадка у воріт, штрафна площадка і крапка для 11-метрового удару, а також кутовий сектор. З 1909 року для кращої орієнтації поза футбольним полем поміщають центральні прапорці. Штрафну дугу біля штрафної площадки позначають із 1937 року.
22 січня 1927 відбулася перша в історії радіотрансляція футбольного матчу — на стадіоні «Хайберрі» «Арсенал» зустрічався з «Шеффілд Юнайтед». Окрім цього «Арсенал» був першою командою, яку показали по телебаченню. 16 вересня 1937 року в товариському матчі зустрілися основа і дубль «канонірів».У 1891 році ірландський експерт по правилах футболу Джон Пенальті запропонував ввести одинадцятиметровий штрафний удар за грубу гру або гру рукою, умисно здійснену гравцем команди, що захищається, в межах її штрафної площі. Вперше такий удар був виконаний в ірландській футбольній лізі. Тепер у всьому світі його називають пенальті.
У фіналі кубка англійської ліги 2005 року був зафіксований рекорд шуму на стадіоні. Після голу гравця «Ліверпуля» Ріїсе у ворота лондонського «Челсі» мерсисайдські уболівальники видали крик потужністю 130,7 децибела. Досягнення було занесене в «Книгу Гіннесу». Попередній рекорд складав 128,74 децибела і був встановлений в 2000 році на матчі американського клубу «Денвер Бронкос».
Своєрідним рекордсменом є захисник Мацціа, який грав в середині 60-х років за італійський клуб «Брешіа». На 38-ій секунді зустрічі з командою «Мантова» він забив м’яч в свої ворота, створивши найшвидший автогол.
В кінці 50-х років в італійському місті Сієна футбольні судді вирішили зіграти самі. Склали дві команди, вийшли на поле, і матч почався. Все йшло нормально до тих пір, поки у ворота однієї з команд не був забитий спірний м’яч. Ось тут-то всі 22 гравці, кожен з яких за службовим обов’язком відмінно знав і вмів тлумачити правила, стали доводити свою правоту. Слово за слово, і справа дійшла до такої колотнечі, що довелося втрутитися поліції.
У грі на першість Греції 1978 р. «Етнікос» приймав «ПАОК». Відкривши рахунок, гості, підбігши до лавки запасних, бурхливо розділяли радість з її мешканцями, не звертаючи увагу на пропозицію судді продовжити зустріч. Недовго думаючи, футболісти «Етнікоса» у відсутність суперників почали з центру, безперешкодно прошлі до їхніх воріт і зрівняли рахунок.
В середині 50-х років влада іранського району Аль Харвас, розташованого недалеко від Персидської затоки, наділили суддів необмеженими правами. Місцеві судді виходили на поле, маючи при собі не лише свисток, але й гумову палицю, бо правила дозволяли їм не лише штрафувати чи видаляти футболістів, але на свій розсуд завдавати їм ударів дубиною. Стверджують, що матчі в цьому районі проходили виключно коректно.
У 1957 році в Німеччині за декілька секунд до завершення футбольного матчу у ворота однієї з команд був забитий переможний гол. При цьому суддя не помітив, що нападаючий підправив м’яч рукою, і зарахував гол. Тоді на поле вийшов місцевий священик і став голосно перестерігати команду, що перемогла, признатися, як була справа. Слова пастиря здобули дію. Футболісти призналися в тому, що забили м’яч неправильно. Суддя гол відмінив, і зустріч закінчилася внічию.
Національна команда Ботсвани не виграла жодного міжнародного матчу за двадцять вісім років існування. У команді змінилося більше п’ятдесяти головних тренерів, чотири з яких були колишніми радянськими спортсменами.
Футбол офіційно заборонений в шести країнах, включаючи Афганістан, Кампучію і Гренландію. Цікаво, що футбол (соккер, тобто європейський футбол) дозволений для гри в штаті Юта, США, лише за умови, що поле розташоване не ближче, ніж в 1,5 милі від церкви. Для бейсболу, гольфу і американського футболу це відстань — 0,5 милі.
Бразильського футбольного захисника Пінейро називали рекордсменом по голах у власні ворота. Лише у одному сезоні він забив у ворота своєї команди 10 голів. Пінейро перевели в напад. У першому матчі «рекордсмен» знов ухитрився вразити власні ворота. Коли футболістові виповнилося 25 років, товариші по команді подарували йому компас, на якому було вигравійовано: «Пам’ятай, противник на тій стороні».
Це сталося в 1980 р. під час футбольного матчу в румунському місті Тімішоаре між місцевою «Політехнікою» і командою Бразильського клубу «Атлетіко». Один з Бразильських нападаючих на високій швидкості увірвався в штрафний майданчик господарів поля і вийшов один на один з румунським воротарем. Голкіпер «Політехніки» у відчайдушному стрибку кинувся в ноги бразильцеві, той підскочив і врізався головою в штангу воріт, яка, не витримавши удару, переламалася навпіл. Судді довелося на 20 хвилин перервати матч для того, щоб працівники стадіону замінили «постраждалу» штангу. Бразильський нападаючий, як ні в чому не бувало, продовжував гру.
Найбезглуздіший гол року. Так називали гол, забитий захисником «Спарти» (Роттердам) у матчі з іспанською «Барселоною» в 1973 році. Відбиваючи м’яч від своїх воріт, футболіст відправив його високо вгору. М’яч був підхоплений вітром, лопнув в повітрі і безформною грудкою впав у ворота «Барселони». Суддя Форес наказав замінити м’яч і, не дивлячись на протести гравців, зарахував гол.
9) Історія футбольної форми
Футбольна уніформа значно мінялася протягом всієї історії футболу. Це сьогодні вона має практичність і збалансованість, і уявити футболіста, одягненого в щось громіздке та незручне, нам важко. Щоб форма отримала сучасний вигляд, нашим предкам довелося серйозно попотіти.У сімдесятих роках ХІХ століття стандартна футбольна форма називалася "плюс 4″, тому що складалася із чотирьох основних елементів: штанів, заправлених у високі, до колін шкарпетки; сорочки й шапки. Футболісти навіть іноді одягали циліндри.
У Вікторіанські часи в Англії гравцям доводилося носити важкі робочі або армійські черевики, що було дуже нелегко і травмонебезпечно.
У той час професійний футбол ще тільки починав набирати обороти, і спортсмени одягалися "хто в що хотів”. От як описували форму команди "Британські Леді”: "Леді, які представляли "Північ”, були одягнені в червоні блузки в білий горошок, вільні чорні бриджі, чорні панчохи, червоні берети, коричневі шкіряні черевики та штани”. А власник кінських перегонів лорд Роузбері вмовив шотландців виступити проти англійців у формі жовто-рожевого кольору (так виступали його жокеї).
Соціальні зміни, що виникли в суспільстві, сприяли прискореному росту розвитку футболу. У першому десятилітті ХХ століття команди вже повинні були мати єдину форму. Вікторіанські комплекти уніформи були замінені светрами й довгими шортами. Гумки тоді ще не винайшли, і шорти трималися на ременях. Так в 1921 р. Джим Боуі грав у фіналі кубка Шотландії, коли його шорти раптом порвалися. Поки він міняв їх, гравець, якого він опікував, забив єдиний гол у матчі.
Форма поступово ставала культовим атрибутом. Так воротар Дік Роуз був дуже марновірною людиною і свій 23 матч за Уельс грав у сорочці, яку не прав зі свого першого міжнародного матчу в 1899 р..
Також піднімалися питання цензури. Так в 1904 р. ФА, стурбована тим, що футбольні шорти ставали усе коротші, ввела правило: "футбольні шорти повинні прикривати коліна гравців”. Однак, що повинен був робити суддя, якщо вони не прикривали коліна – було незрозуміло.
Найбільші глобальні зміни в уніформі відбулися після Другої світової війни, у континентальній Європі, особливо в Італії й Угорщині. Довгі шорти мали недоліки (вага, дискомфорт), довелося їх удосконалити.
В 1939 році починають з’являтися перші номери на сорочках. Один цікавий факт… в 1960 році шотландський "Селтік” став першим і єдиним клубом, у гравців якого були пронумеровані шорти, а не сорочки.
Інша масштабна зміна у футбольній формі відбулася, коли були винайдені синтетичні волокна, типу нейлону й акрилу. Одяг став дуже легким, практично непромокаючим як усередині, так і зовні. Через шипи взуття стало краще "чіплятися” за газон.
Сьогодні через комерціалізацію футболу постійно змінюється і вигляд форми. Нові технології беруть своє. Компанія "Nіke” змогла домогтися того, що форма тепер важить 150-200 грам, тканина не поглинає вологу, а значить, під час гри вага футболки не збільшується. Сучасні бутси так само відрізняються малою вагою та підвищеною зручністю. У професіоналів кожна пара взуття "заточена” під певну погоду, у бутс різна кількість шипів. Футболістам створюють унікальне взуття з урахуванням антропометрії стопи, щиколотки й інших факторів.
Також піднімалися питання цензури. Так в 1904 р. ФА, стурбована тим, що футбольні шорти ставали усе коротші, ввела правило: "футбольні шорти повинні прикривати коліна гравців”. Однак, що повинен був робити суддя, якщо вони не прикривали коліна – було незрозуміло.
Найбільші глобальні зміни в уніформі відбулися після Другої світової війни, у континентальній Європі, особливо в Італії й Угорщині. Довгі шорти мали недоліки (вага, дискомфорт), довелося їх удосконалити.
В 1939 році починають з’являтися перші номери на сорочках. Один цікавий факт… в 1960 році шотландський "Селтік” став першим і єдиним клубом, у гравців якого були пронумеровані шорти, а не сорочки.
Інша масштабна зміна у футбольній формі відбулася, коли були винайдені синтетичні волокна, типу нейлону й акрилу. Одяг став дуже легким, практично непромокаючим як усередині, так і зовні. Через шипи взуття стало краще "чіплятися” за газон.
Сьогодні через комерціалізацію футболу постійно змінюється і вигляд форми. Нові технології беруть своє. Компанія "Nіke” змогла домогтися того, що форма тепер важить 150-200 грам, тканина не поглинає вологу, а значить, під час гри вага футболки не збільшується. Сучасні бутси так само відрізняються малою вагою та підвищеною зручністю. У професіоналів кожна пара взуття "заточена” під певну погоду, у бутс різна кількість шипів. Футболістам створюють унікальне взуття з урахуванням антропометрії стопи, щиколотки й інших факторів.
Футбольне екіпірування стало ще й захищати гравців. Сьогодні в кожного профі під гетрами на гомілках стоять щитки, що охороняють від
травм. З’явилися гетри і воротарські рукавички.
Всі ми звикли до рекламних оголошень на футболках гравців. Іноді футболісти виражають протест або співчуття й розміщають у себе на плечі різні пов’язки. Іноді спонсорські контракти доходять до абсурду. Так футболістам мадридського "Атлетіко” на кожен матч доводилося виходити в різному одязі, тому що рекламувалися нові фільми, які на той момент ішли в кінотеатрах. Говорили навіть, що вони намагалися виготовити їх дешево й використовували тканину від матраців з місцевого заводу. Деякі дотепер після тієї історії називають "Атлетико” матрацниками.
В історії футболу були і своєрідні модники. Деякі під основною футболкою носили майку з різними закликами, гаслами, жартами, рекламою. Відомий російський футболіст Єгор Титов дуже любив носити майку "Хто ми? М’ясо”.
А збірній Камеруну навіть заборонили грати на ЧС-2002 у Кореї і Японії у своїх дивних майках. Офіційний представник штаб-квартири ФІФА Кейт Купер заявив, що "верхня частина форми у вигляді безрукавки” не може бути схвалена як форма національної команди. "Це не звичайна спортивна сорочка, а жилет”, – відзначив він. Таким чином, камерунцям не вдалося стати законодавцями футбольної моди. Такий вибір одягу був не випадковий, вона ідеально підходила для жаркого тропічного клімату в Африці. Також в африканців були спроби об’єднати труси й майку в єдиний комбінезон.
Донедавна в суддів була непомітна форма. Але арбітри з італійської "Серії-А” на чолі з П’єрлуїджі Колліною стали носити форму салатового кольору і не помітити їх було дуже важко.
Як бачите, перш ніж сучасне екіпірування дійшло до нас у загальноприйнятому вигляді, їй довелося пройти "вогонь і воду”, витримати цензуру, стати зручною, гарною та унікальною.
Всі ми звикли до рекламних оголошень на футболках гравців. Іноді футболісти виражають протест або співчуття й розміщають у себе на плечі різні пов’язки. Іноді спонсорські контракти доходять до абсурду. Так футболістам мадридського "Атлетіко” на кожен матч доводилося виходити в різному одязі, тому що рекламувалися нові фільми, які на той момент ішли в кінотеатрах. Говорили навіть, що вони намагалися виготовити їх дешево й використовували тканину від матраців з місцевого заводу. Деякі дотепер після тієї історії називають "Атлетико” матрацниками.
В історії футболу були і своєрідні модники. Деякі під основною футболкою носили майку з різними закликами, гаслами, жартами, рекламою. Відомий російський футболіст Єгор Титов дуже любив носити майку "Хто ми? М’ясо”.
А збірній Камеруну навіть заборонили грати на ЧС-2002 у Кореї і Японії у своїх дивних майках. Офіційний представник штаб-квартири ФІФА Кейт Купер заявив, що "верхня частина форми у вигляді безрукавки” не може бути схвалена як форма національної команди. "Це не звичайна спортивна сорочка, а жилет”, – відзначив він. Таким чином, камерунцям не вдалося стати законодавцями футбольної моди. Такий вибір одягу був не випадковий, вона ідеально підходила для жаркого тропічного клімату в Африці. Також в африканців були спроби об’єднати труси й майку в єдиний комбінезон.
Донедавна в суддів була непомітна форма. Але арбітри з італійської "Серії-А” на чолі з П’єрлуїджі Колліною стали носити форму салатового кольору і не помітити їх було дуже важко.
Як бачите, перш ніж сучасне екіпірування дійшло до нас у загальноприйнятому вигляді, їй довелося пройти "вогонь і воду”, витримати цензуру, стати зручною, гарною та унікальною.
Попередники сучасного футболу – схожі ігри різних країн – спочатку обходилися у футболі без правил. Адже десь футбол був покликаний поліпшувати фізичну форму воїнів, десь служив розвагою для "черні”. У кожному разі, про правила не замислювалися – перемагали найдужчі та найшвидші. Тому найперше правило у футболі, зараз можна озвучити як: "ніяких правил”. Незважаючи на те, що таке положення справ цілком влаштовувало тодішніх футболістів, через якийсь час були введені формальні, "усні” правила. Практично скрізь вони були однакові: гравцям не дозволялося бити суперника по ногах і нижче пояса, ставити підніжки. Але ці правила були скоріше формальними, і гравці, часто захоплювалися й забували про те, що не можна копати суперника.
Спочатку у футбольних іграх дозволялося доторкатися до м’яча руками. І ця обставина стала спірною, при розробці правил гри. Відповідно, прихильники винятково "ножного” футболу сперечалися із прихильниками футболу "ручно-ножного”. І, як результат, утворилося дві різні гри: футбол і регбі. Перші офіційні правила футболу були затверджені в 1863 році. Це трапилося в Лондоні.
Правила містили 13 статей і у майбутньому стали основою для інших національних асоціацій. Зміст правил був приблизно такий: "Усякий напад справедливий, однак забороняється: затримувати супротивника, штовхати супротивника руками, ставити підніжку й ударяти по нозі (тобто вдаряти по гомілці)”. Не дозволялося "ставити підніжку, ударяти по нозі (гомілки) супротивника, а також користуватися руками, для того, щоб затримувати або штовхати супротивника”.
Сучасні правила гри відрізняються від тих, що були затверджені в 1863, і дотепер мають із ними багато загального. Але є розходження: наприклад, як і інші футболісти, воротар не мав права грати руками. Воротареві дозволяли "застосовувати руки” у межах площини воріт трохи пізніше в 1871 році, а в 1971 році і у межах штрафної площі.
Причому, спочатку ворота були зроблені із двох палиць, без поперечини між ними. Представляєте, як важко доводилося футбольним воротарям спочатку!? Тільки через три роки між палицями натягнули мотузку, а от сітка на воротах уперше з’явилася лише наприкінці XІХ століття. Знаменитий свисток на футбольному полі з’явився в 1878 році, а до цього, арбітр подавав голос самостійно, або за допомогою дзвіночка.
Футбольні правила вдосконалювалися та уточнювалися: в 1874-1875 році було сформульовано, за які порушення гравців карали вільним ударом. В 1887 році знову футбольні правила були змінені. Зокрема, заборонили гравцям стрибати на суперника, нападати ззаду.
Знаменитих одинадцятиметрового та штрафного ударів усе ще не існувало взагалі. Одинадцятиметровий був введений у дію в 1891 році, і тоді воротареві дозволялося рухатися до того, як удар по м’ячу відбувся. До створення ФІФА – міжнародної футбольної асоціації – правила трактувалися численними футбольними асоціаціями різних країн по-різному. І це утрудняло проведення ігор. Але після створення ФІФА в 1904 році, тільки вона має право впливати на футбольні правила та переглядати їх. Напевно, сучасні гравці трохи заздрять своїм попередникам, адже колись у футболі було тільки одне правило: "Ніяких правил!”.
Спочатку у футбольних іграх дозволялося доторкатися до м’яча руками. І ця обставина стала спірною, при розробці правил гри. Відповідно, прихильники винятково "ножного” футболу сперечалися із прихильниками футболу "ручно-ножного”. І, як результат, утворилося дві різні гри: футбол і регбі. Перші офіційні правила футболу були затверджені в 1863 році. Це трапилося в Лондоні.
Правила містили 13 статей і у майбутньому стали основою для інших національних асоціацій. Зміст правил був приблизно такий: "Усякий напад справедливий, однак забороняється: затримувати супротивника, штовхати супротивника руками, ставити підніжку й ударяти по нозі (тобто вдаряти по гомілці)”. Не дозволялося "ставити підніжку, ударяти по нозі (гомілки) супротивника, а також користуватися руками, для того, щоб затримувати або штовхати супротивника”.
Сучасні правила гри відрізняються від тих, що були затверджені в 1863, і дотепер мають із ними багато загального. Але є розходження: наприклад, як і інші футболісти, воротар не мав права грати руками. Воротареві дозволяли "застосовувати руки” у межах площини воріт трохи пізніше в 1871 році, а в 1971 році і у межах штрафної площі.
Причому, спочатку ворота були зроблені із двох палиць, без поперечини між ними. Представляєте, як важко доводилося футбольним воротарям спочатку!? Тільки через три роки між палицями натягнули мотузку, а от сітка на воротах уперше з’явилася лише наприкінці XІХ століття. Знаменитий свисток на футбольному полі з’явився в 1878 році, а до цього, арбітр подавав голос самостійно, або за допомогою дзвіночка.
Футбольні правила вдосконалювалися та уточнювалися: в 1874-1875 році було сформульовано, за які порушення гравців карали вільним ударом. В 1887 році знову футбольні правила були змінені. Зокрема, заборонили гравцям стрибати на суперника, нападати ззаду.
Знаменитих одинадцятиметрового та штрафного ударів усе ще не існувало взагалі. Одинадцятиметровий був введений у дію в 1891 році, і тоді воротареві дозволялося рухатися до того, як удар по м’ячу відбувся. До створення ФІФА – міжнародної футбольної асоціації – правила трактувалися численними футбольними асоціаціями різних країн по-різному. І це утрудняло проведення ігор. Але після створення ФІФА в 1904 році, тільки вона має право впливати на футбольні правила та переглядати їх. Напевно, сучасні гравці трохи заздрять своїм попередникам, адже колись у футболі було тільки одне правило: "Ніяких правил!”.
10) ПРАВИЛА
Попередники сучасного футболу – схожі ігри різних країн – спочатку обходилися у футболі без правил. Адже десь футбол був покликаний поліпшувати фізичну форму воїнів, десь служив розвагою для "черні”. У кожному разі, про правила не замислювалися – перемагали найдужчі та найшвидші. Тому найперше правило у футболі, зараз можна озвучити як: "ніяких правил”. Незважаючи на те, що таке положення справ цілком влаштовувало тодішніх футболістів, через якийсь час були введені формальні, "усні” правила. Практично скрізь вони були однакові: гравцям не дозволялося бити суперника по ногах і нижче пояса, ставити підніжки. Але ці правила були скоріше формальними, і гравці, часто захоплювалися й забували про те, що не можна копати суперника.
Спочатку у футбольних іграх дозволялося доторкатися до м’яча руками. І ця обставина стала спірною, при розробці правил гри. Відповідно, прихильники винятково "ножного” футболу сперечалися із прихильниками футболу "ручно-ножного”. І, як результат, утворилося дві різні гри: футбол і регбі. Перші офіційні правила футболу були затверджені в 1863 році. Це трапилося в Лондоні.
Правила містили 13 статей і у майбутньому стали основою для інших національних асоціацій. Зміст правил був приблизно такий: "Усякий напад справедливий, однак забороняється: затримувати супротивника, штовхати супротивника руками, ставити підніжку й ударяти по нозі (тобто вдаряти по гомілці)”. Не дозволялося "ставити підніжку, ударяти по нозі (гомілки) супротивника, а також користуватися руками, для того, щоб затримувати або штовхати супротивника”.
Сучасні правила гри відрізняються від тих, що були затверджені в 1863, і дотепер мають із ними багато загального. Але є розходження: наприклад, як і інші футболісти, воротар не мав права грати руками. Воротареві дозволяли "застосовувати руки” у межах площини воріт трохи пізніше в 1871 році, а в 1971 році і у межах штрафної площі.
Причому, спочатку ворота були зроблені із двох палиць, без поперечини між ними. Представляєте, як важко доводилося футбольним воротарям спочатку!? Тільки через три роки між палицями натягнули мотузку, а от сітка на воротах уперше з’явилася лише наприкінці XІХ століття. Знаменитий свисток на футбольному полі з’явився в 1878 році, а до цього, арбітр подавав голос самостійно, або за допомогою дзвіночка.
Футбольні правила вдосконалювалися та уточнювалися: в 1874-1875 році було сформульовано, за які порушення гравців карали вільним ударом. В 1887 році знову футбольні правила були змінені. Зокрема, заборонили гравцям стрибати на суперника, нападати ззаду.
Знаменитих одинадцятиметрового та штрафного ударів усе ще не існувало взагалі. Одинадцятиметровий був введений у дію в 1891 році, і тоді воротареві дозволялося рухатися до того, як удар по м’ячу відбувся. До створення ФІФА – міжнародної футбольної асоціації – правила трактувалися численними футбольними асоціаціями різних країн по-різному. І це утрудняло проведення ігор. Але після створення ФІФА в 1904 році, тільки вона має право впливати на футбольні правила та переглядати їх. Напевно, сучасні гравці трохи заздрять своїм попередникам, адже колись у футболі було тільки одне правило: "Ніяких правил!”.
11)Історія українського футболу з 1920-1945
У Східну Європу футбол почав проникати в другій половині XІХ століття. Він приходив або через колоністів-іноземців, або завдяки тому, що місцева молодь, познайомившись із цією грою в інших країнах, впроваджувала її в себе.
Територія сучасної України в той період була розбита між двома державами – Російською імперією і Австро-Угорщиною. Це й обумовило відособлений розвиток футболу в цих частинах.
У східну ("російську”) частину футбол принесли в основному іноземні робітники – англійці (Одеса, Миколаїв), валлійці (Донбас) і чехи (Київ). У Буковину футбол принесли австрійці, у Галичину (або Східну Галичину) британці, а в Закарпатті грою захопилася місцева молодь, що вчилася в Будапешті і там познайомилася із цією грою.
1878. Перша відома футбольна команда на території нинішньої України – "Одеський Британський Атлетичний Клуб” (ОБАК). Створена англійцями.
1890. Перші відомості про футбол у Львові.
1892. Перші відомі футбольні ігри у Львові.
1893. Перші відомості про футбол в Ужгороді.
1894. Перший міжміський матч у Львові. Львів – Краків – 1:0.
1894 або 1895 або 1900. По деяким непідтвердженим даним, у Львові були видані перші футбольні правила українською мовою .
1900. Перші відомості про футбольні ігри в Києві. Проведені іноземними робітниками – чехами.
1901. Перший матч в Ужгороді. Ужгород – БАК (Угорщина) – 0:3.
1901-1902. Англійські моряки принесли футбол у Миколаїв.
1902. Перші відомості про футбол на Буковині. Створення Суспільства ужгородських футболістів.
1903. Утворився перший львівський клуб – "Славія” (з 1904 – "Чорні”). Утворився також і перший буковинський клуб – ДФК, німецький по національному складі.
1904. Утворився легендарний клуб КГС (Львів), що з 1907 став називатися – "Погонь”.
1905. Відбувся перший чемпіонат Львова. Чемпіон – "Чорні”.
1907. Утворилася перша українська національна команда при Українському Спортивному Гуртку у Львові – майбутня "Україна” (Львів).
1908. Перша футбольна команда в Харкові. Відбувся перший чемпіонат Буковини. Чемпіон – ДФК.
1909. Перше закордонне турне галицького клубу – "Чорні” (Львів) грав у Чехословаччині. Перші відомості про футбол у Донбасі – у Краматорську.
1910. Перша футбольна команда в Юзівці (Донецьку). Заснована валлійськими службовцями.
1911. По даним деяких джерел, утворення Галицького футбольного союзу та вступ його в Австрійський футбольний союз. Утворилися Одеські та Київські футбольні ліги, і пройшли перші чемпіонати міст (чемпіони відповідно – ОБАК та "Політехніки”). Перші відомості про футбол у Катеринославі (нині – Дніпропетровськ).
1912. Утворився Всеросійський футбольний союз. З нинішніх українських міст у нього ввійшли: Київ, Одеса, Миколаїв, Севастополь, Харків та Юзівка (нині Донецьк). Перший чемпіонат Росії для команд міст. З українських міст брав участь тільки Харків. Утворилася Харківська ліга.
1913. Одеса – чемпіон Російської імперії. Фінал: Одесса-Санкт-Петербург-4:2. Перший чемпіонат Галичини. "Погонь” (Львів) посіла третє місце. Утворилася футбольна ліга Донбасу. В Австрійський футбольний союз вступив клуб "Україна” (Львів).
1914. УАЦ (Ужгород) став чемпіоном Північно-Східної Угорщини. Ліги українських міст утворили Південноросійський футбольний союз. Перший візит іноземної команди на українську землю – турне "Фенербахче” (Стамбул) в Одесі й Миколаєві. Перший міжнародний матч на українській землі. "Шереметьєвський гурток спорту” (Одеса) – "Фенербахче” – 2:1.
1916. Утворення Кптеринославської футбольної ліги.
1920. Утворення Львівського окружного футбольного союзу та Українського союзу змагань.
1921. Перший чемпіонат УРСР. Чемпіон – Харків. Перший чемпіонат Польщі. Серед учасників (5 команд) львівська "Погонь” – 4-е місце. Перший чемпіонат Румунії. Брала участь "Полонія” (Чернівці).
1922. Харків під прапором УРСР посів друге місце у відкритому чемпіонаті РСФСР.
...
<>