18 травня 1996 р. перемогою 3-2 над «Фрайбургом» на рідному «Вестфаленштадіоні», дортмундська «Боруссія» завершила свої виступи того сезону в Бундеслізі. Сезон 1995/1996 рр. склався для команди якнайкраще – перемога в останньому турі уже нічого не означала, бо ще в попередньому їй вистачило нічиї, щоб остаточно здобути чемпіонство, а точніше – захистити свій чемпіонський титул. Посунувши на внутрішній арені саму «Баварію», «Боруссія» тепер націлилася на єврокубки, в яких вона здобула свій єдиний трофей – Кубок Кубків аж у далекому 1966 р.

А команда в Дортмунді зібралася тоді така, якій було під силу виконати це завдання. Головним тренером був тоді ще просто відомий, а не легендарний Оттмар Хітцфельд. За п’ять сезонів він зумів сформувати боєздатний колектив, здатний вирішувати великі задачі.

Початок сезону склався для «Борусії» якнайкраще. Влітку, одразу п’ять гравців команди – Заммер, Ройтер, Мьоллер, Фройнд і Колер стали чемпіонами Європи у склади збірної Німеччини, а Матіаса Заммер був названий кращим гравцем турніру і гравцем року в Німеччині (здобув цей титул, як і «Боррусія», вдруге поспіль). Згодом, перемігши «Кайзерслаутерн», команда стала володарем Суперкубку Німеччини. Проте повністю втримати чемпіонський склад Хітцфельду не вдалося – чех Патрік Бергер, ключовий півзахисник команди, який разом зі своєю збірною виблискував на полях Англії на Чемпіонаті Європи перейшов в «Ліверпуль». В той же час команду поповнили два інші півзахисники - знаменитий португалець Паулу Соуза, який того року виграв Лігу Чемпіонів з «Ювентусом» та шотландець Пол Лемберт з «Маззервелу».

«Жовто-чорні» одразу ж потрапили в груповий турнір Ліги Чемпіонів, в якому тоді грали ще лише 16 команд. Волею жеребу, їм трапилася доволі проста група польський «Відзєв», румунська «Стяуа» та чемпіон Іспанії – мадридський «Атлетіко». Дортмундці завершили груповий турнір на другому місці із 13 очками в активі, поступившись переможцю групи – мадридському «Атлетіко», лише за рахунок гіршої різниці забитих і пропущених голів.

З трьох можливих суперників у чвертьфіналі: «Ювентусу», «Порту» та «Осера» жереб вибрав для «Борусії» французів, які мабуть були найпростішим варіантом на цій стадії. В кінці року Матіас Заммер отримав «Золотий м’яч» кращого футболіста Європи і команда з піднесеним настроєм готувалася до матчів плей-оф. Перша дуель з «Осером» відбулася 5 березня 1997 р. в Дортмунді. Клас німців, забивши гол, підтвердив вже на 12-й хвилині Рідле,. По перерві, Рене Шнайдер, який вийшов заміну закріпив перевагу. Ближче до кінця матчу французи, стараннями Стефана Лямуши зуміли відквитати один м’яч, але на 83-й хвилині Андреас Мьоллер забив третій,» контрольний», яки по суті виводив «Борусію» далі. За два тижні, в гостях «жовто-чорні» зуміли довести свою перевагу мінімальною перемогою. Гол забив талановитий Ларс Ріккен, який в майбутньому так і не реалізував до кінця весь свій потенціал.

В півфіналі «жовто-чорні» потрапили на «Манчестер Юнайтед». В тій команді Фергюсона ще тільки сходили зірки Гарі Невілла, Бекхема, Скоулза, Гігза, а її лідерами були легендарні француз Кантона і датчанин Шмайхель. Задача для команди Хітцфельда ускладнювалася тим, що через травми Заммера цю дуель він пропускав – його місце на полі зайняв Фоєрзінгер. Через ушкодження пропускав перший матч і Рідле, якого замінив Трещок.

Перша гра 9 квітня в Дортмунді проходила в сильному напруженні. «Боруссія» відбивалася від численних атак «МЮ» і час до часу контратакувала. Зрештою, на 75-й хвилині, Паулу Соуза закинув м’яч у штрафний майданчик, за нього поборолися Трещок і захисник манкуніанців Гаррі Паллістер і в результаті м’яч опинився у сітці воріт «червоних дияволів». Чи це був гол, чи автогол – досі в різних джерелах вказується по різному, але в будь якому випадку він став переможним для «Борусії».

Через два тижні на поле «Олд Траффорду» «МЮ» виходив з наміром здобути перемогу і вийти в фінал, який, до речі, мав відбутися в Німеччині на мюнхенському «Олімпіаштадіоні». Проте, як це часто буває, все вирішив один єдиний момент. Поки «МЮ» розкачувався, «Борусія», вже на 8-й хвилині організувала швидку контратаку, Мьоллер скинув на Ріккена, який невідпорним ударом пробив Шмайхеля. До кінця першого тайму і весь другий, «жовто-чорні» вміло відбивала атаки суперника, і фінальний свисток судді матчу - швейцарця Урса Маєра зафіксував те, що «Боруссія», вперше в історії вийшла в фінал Ліги Чемпіонів. А Алекс Фергюсон, мусив почекати ще 2 роки, коли його «МЮ» візьми реванш в команди Хітцфельда в фіналі Ліги Чемпіонів – щоправда герр Оттмар тоді вже тренував «Баварію».

А поки Хітцфельд готував «Борусію» до фіналу, в якому її суперником мав стати «Ювентус». Та команда «Юве» була однією з найсильніших в історії клубу. Її барви захищали вже тоді досвідчені і зіркові Перуцці, Ферара, Бокшич і Дешам, саме в ній змусили заговорити про себе як про суперзірок Зідан, Вієрі і Дель П’єро. До того ж – це був чинний володар Кубку Чемпіонів, і на шляху до фіналу вони не знали поразок, лише двічі зігравши в нічию – з віденським «Рапідом» в групі і з «Русенборгом» в чвертьфіналі, забивши загалом 20 і пропустивши лише 4 голи.

Проте «Борусія», вже створила свою історію, і зараз прагнула довести свою силою перемогою в Лізі Чемпіонів рідній Німеччині, хай і на домашній арені «Баварії». До того ж , в Бундеслізі сезону 1996/1997 рр. вона зайняла 3 місце і Ліга Чемпіонів була останнім шансом завершити сезон з трофеєм.

На поле 28 травня 1997 р., «Борусія» виходила в оптимальному складі, включно із головною зіркою – Заммером. Команда грала за доволі популярною тоді схемою 3-5-2. Особливо принциповим це матч був для Мьоллера, Ройтера, Колера і Паулу Соузи– свого часу вони багато і вдало пограли за туринський клуб. Їх суперник – «Ювентус» вийшов на поле у резервній синій формі. «Юве» діяв за схемою 4-1-2-1-2 з Вієрі та Бокшичем попереду і Зіданом під ними. Рішення Ліппі залишити Дель П’єро в запасі, потім назвуть одним із ключових в тому матчі.

За останні чотири сезони це була третя зустріч цих команд у єврокубках. У 1994 р. «Юве» переграв «Боруссію» в фіналі Кубку УЄФА, а у 1995 р. «жовто-чорні» прагнули взяти реванш, але фаворитом фіналу безумовно був «Юве». О 21:45, угорець Шандор Пул своїм свистком сповістив про початок фіналу Ліги Чемпіонів, який відвідало 59 000 глядачів, більшість із яких, зрозуміло, підтримували німецьку команду.

Матч і розпочався за домінування команди Ліппі. Туринці, під диригуванням Зідана проводили швидкі і красиві атаки. Вони ж створили і перші небезпечні моменти: спочатку удар Зідана потрапив в штангу, а згодом Вієрі вдарив трохи вище «девятки». Незабаом Крістіан забив – правда підігравши при цьому собі рукою, і Шандор Пул гол не зарахував.

А далі спрацювало просте футбольне правило: «Не забиваєш ти, забивають тобі». На 29-й хвилині Мьоллер подав кутовий з правого флангу, Перуцці відбив м’яч кулаками і рикошетом від голови захисника м’яч вилетів за межі штрафної. Там, на правому фланзі його підібрав Лемберт, який знову навісив в штрафну на Рідле. Мяч, вдарившись об груди нападника покотився в руки кіпера «Юве», але Карл-Гайнц зіграв на випередження і прокинув круглого повз воротаря, тим самим вивівши «Боруссію» вперед. А за 5 хвилин Мьоллер знову подає кутовий з того-ж флангу, і цього разу навішує просто на голову Рідле – 2-0, і фаворитом матчу стають «жовто-чорні».

Ще перед матчем, Рідле сказав, що йому наснився сон, що він зробить у матчі з «Юве» дубль, забивши і з правої, і з лівої. Свій другий гол він забив головою, але навряд чи це його дуже сильно засмутило.

В перерві Ліппі випустив на поле Дель П’єро, замінивши правого захисника Серджіо Порріні, а на його позицію змістився Ді Лівіо. Не можна сказати, що заміна себе повністю виправдала – в центрі поля в туринців одразу ж з’явилися вільні зони, а Дель П’єро, діючи більше з глибини все ніяк не міг розділити функції із Зіданом. До того ж останнього в друго таймі практично наглухо закрив Лемберт, граючи з ним персонально. Проте свій гол Алекс забив – гол, який потім назвуть чи не найкрасивішим у історії фіналів Ліги Чемпіонів. На 65-й хвилині Ді Лівіо скинув м’яч у центрі а Бокшича, той, обігравши одного із суперників віддав м’яч партнеру і здійснив швидий ривок в штрафну. Партнер швидко відпасував направо тому ж Алану. Клер намагався зупинити Бокшича, проте той дотягнув м’яч до лінії поля і вже звідти скинув на Дель П’єро, який ударом п’ятою залишив з нічим захисника «Боруссії» та Клоса. 2-1 і туринці знову у грі.

Але це була остання спроба «Юве» змінити хід поєдинку, проте «Боруссію» гол не зламав. На 70-й хвилині Хітцфельд змінює Шапюїзу на Ріккена, і саме Ларсу було дано вирішити долю матчу. Пройшло лише кілька секунд після його виходу, як Мьоллер перехопив м’яч в середині поля і швидко скинув його на хід Ларсу, який залишився вільним на правому фланзі. Ді Лівіо не зміг його наздогнати, а Ферара з Монтеро закрити. А молодий німець помітивши, що Перуцці трохи вийшов з воріт, розкішним ударом перекинув його і м’яч залетів у ворота. Пройшло лише 16 секунд з моменту виходу Ріккена на заміну. Цей гол – найшвидший забитий гравцем, що вийшов на заміну за всю історію Ліги Чемпіонів. І він став останньою крапкою у тому матчі…

«Боруссія» здобула перемогу. І щасливий Матіас Заммер під шалений гул трибун підняв жаданий Кубок Чемпіонів над головою. Далі було коло пошани (і не одне), і святкування у рідному Дортмунді та у всьому Рурському регіоні і… І усе… Це була остання звитяга «великої «Боруссії» Хітцфельда і Заммера. Вже наступного сезону, через конфлікт з гравцями пішов у відставку Хітцфельд, В міжсезоння покинув команду Паулу Соуза, Лемберт і Рідле, ще через рік Заммер закінчив кар’єру через травми. Ріккен, який тоді вважався в німецьому футболі таким же перспективним, як, до прикладу, зараз Томас Мюллер, так і не заграв на повну силу свого таланту…

Згодом саме Матіас Зммер і приніс в Дортмунд останні великі перемоги – в 2002 році, як головний тренер він виграв з «Боруссією» Бундеслігу та вивів команду в фінал Кубку УЄФА. На цьому великі успіхи «Боруссії» завершилися. Зараз ця команда – середняк Бундесліги і її гучне імя данина колишнім перемогам. Проте, якщо «Карпати» здобудуть перемогу вона в будь якому випадку увійде в історію – якби там не було, ця команда вигравала найсильніший клубний турнір світу…